Пам'ятний знак Героям Небесної сотні

29 травня 2014 року поруч з навчальним корпусом №7 ТНТУ ім.І.Пулюя було відкрито пам'ятний знак Героям Небесної сотні.

Ініціатором спорудження пам'ятного знаку є електромеханічний факультет Національного технічного університету імені Івана Пулюя. Також фінансову підтримку в реалізації цієї ідеї надав факультет управління і бізнесу у виробництві.

Віддати шану полеглим Героям прийшло чимало людей. Це були студенти, викладачі, адміністрація університету, громадськість міста, військово-козацькі формування, семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосипа Сліпого та просто тернополяни.

— Сьогодні, в день Вознесення Господнього небо широко відкрите для нашої молитви, а молимося ми щоденно за чисті душі загиблих Героїв Небесної сотні, військовослужбовців, яких Україна втратила і щоденно втрачає на східному кордоні, за мир у нашій державі, — сказала керівник відділу виховної роботи та зв'язків з громадськістю ТНТУ ім.І.Пулюя Децик О.Я.

Відправив молебень за упокій душ померлих та освятив пам'ятний знак отець Мирон з церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Студенти поклали до пам'ятного знаку квіти та поставили запалені свічі.

Слова пам'яті в цей день набули якогось особливого значення, адже шанс на гідне життя, подарований нам ціною життя тих найкращих світлих людей, які загинули на Майдані.

До слова були запрошені т.в.о. ректора, перший проректор Микола Митник, студенти Віталій Назаров та Уляна Митник, керівник Штабу національного спротиву Тернополя Володимир Стаюра, т.в.о. Тернопільського обласного військового комісара полковник Володимир Катинський, полковник Козацько-десантного екологічного осередку ім. Дмитра Байди-Вишнівецького Володимир Мосейко, поетеса, громадська діячка Леся Любарська й інші.

Ведуча заходу, студентка електромеханічного факультету Наталія Соболівська прочитала вірш Уляни Колоденної «Коли мамо будуть питати». Очі й серця присутніх плакали, бо рана дуже глибока, а біль цей ніколи не мине, як і пам'ять. Вони, наша Небесна сотня, завжди промовлятимуть до нас отим синівським голосом: «...вибачай, вже летіти мушу, тепер в небі я, в сотні Бога».

КОЛИ БУДУТЬ МАМО ПИТАТИ

Не страшно вмирати, страшно ховати дітей...

Коли будуть мамо питати
Нащо смерть я зловив за руку,
Я вже буду рідненька мовчати
Буду в серці твоєму стуком
Коли будуть мамо питати
На якому вмирав я полі,
Ти скажи, що на Україні
На межі тирану і волі.
Коли будуть мамо питати
Що в житті я хотів зробити,
Заплющ очі, бач я маленький
Хочу жити і хочу любити.
Коли будуть питати мамо
Чи боліло мене вмирати,
Не клади на могилу квіти
Їм ще важче буде помирати.
Коли будуть мамо питати
Чи не страшно ховати сина
Страшно люди, ховати не тіло,
Страшно те, що у тілі людина.
Коли будуть питати мамо
Звідки кралась у душу тривога,
Вибачай, вже летіти мушу,
Тепер в небі я, в сотні Бога.


Повернутись