ПАМ’ЯТI ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНI
(реквієм-молитва: 40 днів після смерті)

31 березня 2014 року в Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя вшанували полеглих героїв України та відкрили банер ПАМ'ЯТІ НЕБЕСНОЇ СОТНІ. 40 днів минає від однієї з найбільш трагічних сторінок в новітній історії України. В лютневі дні на Майдані у Києві полягли наші хлопці, сини, чоловіки, батьки, брати — ГЕРОЇ НЕБЕСНОЇ СОТНІ.

— Все, що ми сьогодні можемо зробити для них — це не забувати, молитись і реалізувати той шанс, який подарований Україні, всім нам найвищою ціною — ціною їх життя. Уточнюючи інформацію про загиблих для банера «Пам'яті Небесної сотні», ще і ще раз відкривалась історія їхнього життя, їх патріотизм і чистота душ. Вони мали одну мрію в житті — щоб Україна була без насильства і брехні, несправедливості і корупції, щоб Україна виборола і зберегла свою незалежність і свободу. Не зрадимо їх, — сказала керівник відділу виховної роботи та зв'язків з громадськістю ТНТУ Децик Оксана Ярославівна.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих героїв та запалили свічки надії та сподівання за мир в Україні.

Делегація Люблінської політехніки, яка перебувала з робочим візитом в ТНТУ, також долучилась до поминального заходу. Польські колеги висловили глибокі співчуття за невинно убитими та запевнили у своїй солідарності з українським народом.

Студенти університету Михайло Осадчук, Світлана Біда, Ірина Новицька прочитали вірші поетки Лесі Любарської, присвячені подіям на Майдані. До слова, вірш поетеси «Загиблим героям Майдану» надруковано на банері. Щоб ніколи не забувати героїв, потрібно вдивлятись у їхні світлі обличчя, щоб пам'ятати їхній вчинок — ту велику жертву, вчитуймось у ці слова:

А свічка тихо скрапує слізьми,
Останній постріл... І усе затихло...
І як же вас не захистили ми?
Як не відчули, що крадеться лихо?

Ровесники мої, ровесники,
Так рано ви життя завершили...
Цілує куля серце силою,
Злітають душі в небо вирієм...

Знаменом вкриті... Серце крається.
Батьки з дитям своїм прощаються ...
В хустині чорній плаче дівчина,
Уже вдова, хоча й не вінчана.

О, друже мій, який ти молодий!
Стояв безстрашно Волі на сторожі.
Сльозами горе котиться із вій,
Ридання небо стримати не може.

І хай чужинець кожен пам'ята:
Як на передовій вкраїнські діти —
То наша Воля робиться свята,
І не здолає нас ніхто у світі.

Повернутись