Статті про Івана Пулюя

Василь Шендеровський
ВІН НАЛЕЖАВ ДО ТИХ, ХТО ФОРМУВАВ СВІТ
(Вісник НАН України, 1995, №1-2, с.56-60)

«Професор Іван Пулюй був не тільки найвизначнішим фізиком Австро-Угорщини. Він належав до тих, хто у другій половині XIX – на початку XX ст. формував світ.»
     Вільгельм Форманн

Рентґенові промені давно вже здобули найширше визнання і сьогодні повсюдно застосовуються для комп'ютерної томографії і рентгенографії, для рентґенової мікроскопії, рентґенової спектроскопії тощо. У будь-якому фізичному словнику чи енциклопедії можна прочитати, що рентгенові промені — це електромагнетне йонізуюче випромінювання, яке міститься в спектральній смузі між гама- і ультрафіолетовим випромінюванням у межах довжин хвиль від 10-4 до 103 А (від 10-12 до 10-5 см). Його джерелом є спеціальна рурка, в якій пришвидшені електричним полем електрони бомбардують металевий анод, в результаті чого утворюються промені, здатні протинати непрозоре тіло так, що ними можна просвітлювати, наприклад, людський організм тощо.

І хоча сьогодні ці промені носять ім'я знаменитого Рентгена, їхнє відкриття пов'язане з ще одним іменем — видатного українського фізика Івана Пулюя (Пульгуя).

Високо цінив літературну діяльність ученого Іван Франко, котрий у «Нарисі історії української літератури до 1890 р.» характеризує Івана Пулюя як «знаменитого електротехніка і визначного письменника», що «дав себе знати як дуже талановитий полеміст у дуже делікатній справі — вживання народного язика в церковних книжках». А чеський інженер Франтішек Кржіжік писав, що це була скромна людина, якій «на публічних функціях ... залежало мало, так само як на шані і нагородах. Усе ж таки, крім здобуття світової слави, в 1910 році цісар Франц-Йосиф іменував Пулюя придворним радником, а в 1916 році, з переходом на пенсію, нагородив його високим орденом — Лицарським Хрестом Цісаря Франца-Йосифа».

Для нас інформація про цю людину тривалий час була практично недоступною. За останні десятиліття лише невеличка замітка (певно єдина в офіційній періодиці) про Пулюя була вміщена у першому виданні УРЕ (1963, т.12, с.26). Мабуть, то був результат впливу виданої тоді за кордоном «Енциклопедії Українознавства». В тій замітці говорилося, що «Пулюй Іван Павлович (2.02.1845-31.01.1918) — український фізик і електротехнік. Народився в селищі Гримайлові (Галичина). Закінчив теологічний (1869) і філософський (1872) факультети Віденського університету, удосконалював знання в Страсбурзькому університеті (1875). В 1884-1916 рр. — професор Празького політехнічного інституту. Дослідження Пулюя стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики та електротехніки змінних струмів. Пулюй — винахідник багатьох електротехнічних приладів та приладів для унаочнення викладання фізики. Автор близько 50 наукових та науково-популярних праць, Пулюй був знавцем стародавніх мов, робив з них переклади, зокрема, переклав українською мовою з давньогебрейської мови біблійну книгу «Псалтир».»

Якщо ж говорити про більш ранні видання, то відомості про Івана Пулюя та його дослідження надруковані в енциклопедії Брокгауза та Ефрона (1893 р., т.50). Згодом (через десять років після смерті вченого) у Львові виходить 27-й том «Збірника математично-природописно-лікарської секції Наукового Товариства ім. Т. Шевченка», де вступна стаття фізика Романа Цегельського, дійсного члена, секретаря НТШ (репресований) «Д-р Іван Пулюй як науковий дослідник».

Подальшій популяризації імени видатного фізика в Україні та за й межами сприяли публікації професора Миколи Чайківського, дійсного члена НТШ, математика і педагога, який особисто знав Пулюя. Йому ж належать дві газетні публікації в 1958 і 1968 рр.

У січні 1968 року у Львівському університеті відбулася наукова конференція, присвячена пам'яті Івана Пулюя, на якій були прочитані доповіді згаданого вже М.А.Чайківського, Я.Й.Дутчака, Б.М.Палюха, О.С.Пізіо, Р.П.Ґайди. Поза межами України слід відзначити велику роль у популяризації і збереженні наявних документів про Івана Пулюя інженера Хилецького та праць відомого закарпатського історика і публіциста Юрія Гривняка.

Однією з найяскравіших публікацій про вченого стала монографія Ю. Гривняка, видана Союзом Українців у Великій Британії, «Проф. д-р Іван Пулюй. Винахідник проміння «X»» (Лондон, 1971, 111 с.). Нарешті, маємо відомості про Івана Пулюя в «Енциклопедії Українознавства», що вийшла під редакцією В. Кубійовича (Париж-Нью-Йорк, 1973). Тут, зокрема, читаємо: «...визначний фізик і електротехнік, винахідник і громадський діяч... Дослідження Пулюя стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики та електротехніки змінних струмів; він відомий з дослідів над особливостями катодних променів та променів, які пізніше дістали назву рентгенівських. Винахідник багатьох фізичних і електротехнічних приладів...» Наводяться відомості про вченого і у «Большой Знциклопедии» (под ред. С.Н-Южакова, С.-П., Книгоиздательское товарищество «Просвещение», 1896 г.).

Серед багатьох вчених України, визнаних світом, чи не найбільше замовчувалося саме ім'я Івана Пулюя. Лише в останні роки з'явилася низка газетних та журнальних статей про його наукову діяльність, зокрема доктора фізико-математичних наук, професора Романа Гайди («Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці», упорядник Олег Романчук. — Львів: «Меморіал», 1992; О.Влох, Р. Ґайда та Р. Пляцко // Наука і суспільство — №4. — 1989; Праці сесій, конференцій, симпозіумів, круглих столів НТШ, т.1, березень 1990 та ін.).

І. Пулюй - великий вчений світового масштабу. Він був фізиком, математиком, астрономом, теологом, філософом, електротехніком, видатним популяризатором і блискучим педагогом, знав п'ятнадцять мов. Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові Скалатського повіту на Тернопільщині. Батьки майбутнього вченого були греко-католиками. Первісне прізвище — Пульгуй, а від 1881-го року Пулюй. Родина мала невелике господарство, успадковане від предків.

Хлопець ріс серед мальовничої природи, ходив у степ, любив гори. Часто спостерігав за зірками і безпомилково показував Чумацький Шлях, Великий і Малий Віз, Полярну Зірку чи сузір'я Ведмедиці. В шестирічному віці батьки віддали його до школи. Він швидко опанував абетку, а згодом латинський і готичний шрифти. Любив читати і невдовзі перечитав твори Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Миколи Костомарова, особливо захоплювався творами Тараса Шевченка, читав «Тараса Бульбу» Гоголя.

В 1856 році батьки віддали його до класичної гімназії у місті Тернополі. Гімназія була німецька, і українській мові, як і іншим (латинській, грецькій), відводилося лише дві години на тиждень. Вчителями тут були здебільшого німці, поляки, чехи. Українців було мало. Та незважаючи на такий викладацький склад, в гімназії зростала національна свідомість молоді. І в 1864 році тут з'явилася таємна молодіжна організація «Громада». Пізніше Олександр Барвінський, визначний громадсько-політичний діяч, педагог та історик, згадував, як він присягнув своєму товаришу Івану Пулюю, що «нічого і нікого не зрадить та що на ціле життя буде працювати для свого народу».

Під час навчання в гімназії найбільший хист юнак вииявив до фізики та математики, легко запам'ятовував формули, мав феноменальну пам'ять на цифри. Особливо охоче вивчав астрономію. Часто-густо добирався до гімназії пішки, хоча відстань між Гримайловом і Тернополем була понад сорок кілометрів. Закінчив гімназію у 1864 році з відзнакою. Виконуючи волю своїх батьків, він з рекомендацією місцевого пароха рушив пішки до столиці Австро-Угорщини, де поступив на теологічний факультет Віденського університету. Водночас як вільний слухач відвідував філософський факультет, де слухав лекції з фізики, математики та астрономії.

Теологічний факультет закінчив з відзнакою у 1869 році, але на священика не висвятився, бо вважав, що може принести людям користь чимось більшим. Повідомив про це батьків. Згодом Іван Пулюй отримав листа, в якому батьки, зокрема, писали, що коли він не підкориться їхній волі, не висвятиться і не займе посаду душпастиря, то нехай знає, вони зречуться свого сина.

Потяг до науки переміг. У 1869 році І. Пулюй записався на філософський факультет, на фізико-математичну кафедру. В 1873 році закінчив університет і почав працювати в ньому асистентом екс-периментальної фізики. У 1870 р. він написав українською мовою «Молитовник» (та це не пом'якшило рішення батьків). У тому ж році Пантелеймон Куліш запропонував перекласти разом з ним та Іваном Нечуєм-Левицьким українською мовою «Святе Письмо Нового Завіту», що вони і зробили. Проте російська цензура всіляко перешкоджала виходові літератури українською мовою, тому книжку вдалося опублікувати лише в 1880 році. Два видання вийшло в 1912 році і, нарешті, третє — в 1919 році. Про цей переклад неодноразово писав Іван Франко, відзначаючи, що «отсю книгу (вона дуже дешева) повинна мати кожна читальня і кожний поодинокий чоловік».

Закінчивши університет, Іван Пулюй мав намір стати викладачем у Львові або в Києві. Однак йому як неблагонадійному царська поліція не дала згоди на роботу в Києві. До списку «неблагонадійних» Пулюй був занесений за науково-популярну працю «Про нерухомі зірки і планети», в якій навів відомості про нові і змінні зорі, познайомив читача з предметом, стверджуючи, що в явищах природи не має нічого надприродного і, нарешті, зробив висновок, що всі космічні процеси підпорядковані тим же законам, які панують і на землі. Особливо він наголосив на такому фундаментальному законі, як закон збереження матерії та руху, про який детально розповів у окремій книжці українською мовою «Непропаща сила».

Книга про нерухомі зірки і планети фатально позначилась на всій подальшій долі Івана Пулюя. Вона була кваліфікована як така, що спрямована проти російської монархії. 3 1873 року по 1875 рік Іван Пулюй працює асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військове морської академії у місті Фіюме (нині Ріска в Хорватії).

Восени 1875 року він виїздить до Страсбурга, де вступає на філософський факультет університету за спеціяльністю фізика (електромеханіка). До речі в цьому закладі за 130 років перед тим навчався останній український гетьман Кирило Розумовськии Через два роки Іван Пулюй захистив з відзнакою дисертацію і в 1877 році одержав ступінь доктора філософії Страсбурзького університету за спеціяльністю фізика.

Того ж року він повертається до Відня де працює приват-доцентом фізико-математичної кафедри. Окрім того він — асистент у лабораторії австрійського фізика Лянґа У 1881 році відбувалася Міжнародна електротехнічна виставка в Парижі, присвячена проблемі властивостей та переваг електричного світла, після якої генеральний директор штаєрської фабрики Верндель доручив Пулюю керівництво виробничим сектором дугових ламп. У цей час вчений працює технічним консультантом промислової електро технічної фірми «Ганц», а також директором фабрики що випускає електролампи власної конструкції.

У 1884 році ректорат Німецької Політехніки у Празі запросив Івана Пулюя очолити кафедру фізики. Тут він працював до виходу на пенсію. В 1889 90 роках вчений був ректором цієї школи, а в 1902 році став першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету. 2 жовтня 1884 року Пулюй одружився в греко-католицькій церкві св. Варвари з панною Катериною Йосифою Марією Стозітською. Молода дружина була справжньою красунею, мала довге волосся (аж до колін) Пулюй познайомив її зі своєю роботою, зокрема з дослідженнями тривалості роботи електричної лампи, в ході яких йому доводилося випробовувати найрізнорідніші волоконця. Він запропонував їй пожертвувати своє волосся для виготовлення волокон І вона, одержавши згоду батьків, погодилася. Ця жінка стала йому вірним другом і відданою дружиною на все життя. Подружжя мало п'ятнадцятеро дітей, з яких залишилося живими тільки шестеро. Одна з доньок, Наталка, стала дружиною композитора Василя Барвінського.

Іван Пулюй увійшов у науку в період розвитку кінетичної теорії газів, яка була першим кроком до пізнання мікроструктури речовини. Саме ці розділи фізики вчений викладав у Віденському університеті, в цій галузі фізики досяг блискучих результатів. Він опублікував дві важливі праці — «Про тертя газів, які утворюються з пари» та «Вияснення явищ у повітряно-порожній лампі». Його теоретичні дослідження залежності коефіцієнта внутрішнього тертя газових сумішей від температури, молекулярної ваги та парціальних тисків знайшли пізніше повне підтвердження на практиці.

Основна проблема, на яку звертав свою увагу вчений, полягала у з'ясуванні природи процесів, що відбуваються у газорозрядних рурках. Зазначимо, що 29 листопада 1891 р Ґ.Ґ. де Метц виступив на засіданні Новоросійського товариства дослідників природи з доповіддю, на якій було продемонстровано прилад Пулюя і відзначено високу точність міряння за його допомогою Механічний еквівалент теплоти було визначено в межах від 425,2 до 426,6 кгм/ккал.

Згодом в підручниках з історії фізики стверджувалось, що найточніше значення механічного еквіваленгу теплоти було отримано XIX ст.американським фізиком Ґ. Ровлендом в 1879-1880 рр і рівне 426 2 кгм/ккал Але ж цей результат Іван Пулюй отримав був раніше.

В галузі електротехніки Іван Пулюй удосконалив виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних лямп і одержав патент. Він першим систематично досліджував холодне світло яке сьо годні має назву неонового. На Всесвітній виставці в 1884 році в м. Штаєрі це відзначалося як велике досягнення. Важливе практичне значення мала запропонована вченим конструкція телефон них станцій та абонентських апаратів, захищених від сильних електричних струмів. Ще один винахід І Пулюя — переносна охоронна лампа, яка була запатентована в 1881 році і тривалий час використовувалася у шахтах.

Велика заслуга Івана Пулюя полягає у створенні вперше в Європі електростанції, що працювала на змінному струмі (в Празі), і запуску низки електростанцій на постійному струмі в Австро Угорщині. Завдяки енциклопедичним знанням Іван Пулюй кори стувався великим авторитетом серед промисловців і громадських діячів. Спектер його дослідницької, педагогічної, публіцистичної та громадської праці був настільки широким, що в історії культури він зайняв цілу епоху.

У 70-х роках Іван Пулюй пише підручники з геометрії, з електрики, вже згадану популярну книгу «Непропаща сила», наукову працю. «Про тертя повітря й електричне сіяння матерії» Остання була настільки цікавою, що Англійське Фізичне Товариство надрукувало її в англійському науковому журналі Рhysical Memours.

Дуже важливою дослідницькою працею Івана Пулюя стало Проникнення швидких променів «X» з трубок назовні. Для своїх досліджень він виготовив лампу власної конструкції а починаючи з 1881 року виробляв такі лампи вже серійно. Саме Пулюй а не Рентґен усупереч твердженням А. Йоффе, розробив ще 1882 року рурку, яка мала основні риси сучасних рурок, а саме окремий від аноду антикатод, розміщений похило по відношенню до пучка променів, що падає на нього.

Внесок Івана Пулюя у дослідження катодних променів дуже вагомий. Найбільш суттєві результати у цьому напрямі раніше отримали Гітгорф та Крукс. Головною в їх роботах була думка про те, що розріджений газ у газорозрядних рурках перебуває у четвертому стані — «ультрагазовому» Головна мета Івана Пулюя полягала у з'ясуванні природи катодних променів. Він встановив, що за високої напруги з катода вириваються матеріальні частинки і поширюються перпендикулярно до катода. Ці частинки, негативно заряджені статичною електрикою, підтримують протікання струму між двома електродами й складними стінками. Коли ці частинки стикаються зі стінками чи іншими твердими тілами, то відбуваєть ся збудження етерної оболонки молекул. Кожне вражене місце скляної стінки чи екрану стає вихідним для етерних хвиль. Зокрема, під впливом цих хвиль що поширюються у просторі, вкритий сіркокальцієм екран починає світитися. Крім видимих променів фосфоресценції утворюються і невидимі промені з іншим періодом коливань. Це і є відкриті Рентгеном Х-промені.

Пояснення природи цих невидимих променів Пулюєм є точним і глибоким. Йому належать фундаментальні результати як технічного характеру (власноручне виготовлення рурок своєї конструк ції), так і вивчення фізичних властивостей Х-променів.

Зауважимо, що Рентґен до свого відкриття не мав жодної пу блікацп, присвяченої газорозрядним процесам у катодних рурках. Невідомі промені він виявив випадково (як сам говорив) 8 листо пада 1895 року, а вже 29 грудня преса повідомила про цю подію, і цього ж дня Рентґен подав першу статтю до журналу «Доповіді фізико медичного товариства» у Вюрцбурзі (Німеччина) «Про новий рід променів» з підзаголовком «Попереднє повідомлення».

Що ж до Івана Пулюя, то він неодноразово на своїх лекціях го ворив на повен голос про явища катодного проміння та його евентуальні зміни. На тих лекціях був присутній і професор Лехер, який періодично інформував свого «альтеркамерада» В Рентгена, який у Вюрцбурзі завідував фізко-математичним кабінетом, про зміст лекцій. Маючи вже опубліковану окремою брошурою статтю «Сяюча електронна матерія і четвертий стан речовин», Іван Пулюй і сам ділився своїми роздумами з В. Рентгеном. Рентґен знав, що Іван Пулюй давно відкрив ці промені, але імені його не згадав.

Німецький вчений Г. Лінднер у своїй книжці «Картини сучасної фізики» пише, що загадкою є той факт що, згідно із заповітами В Рентгена, після його смерті були спалені численні документи, в тому числі його наукове та особисте листування.

Повніші результати В. Рентген виклав у двох наступних статтях поданих у тому ж журналі 9 березня 1896 р та у травні 1897 року. Саме про ці три повідомлення академік А.Йоффе пише, що у трьох невеликих статтях опублікованих протягом року, дано такий вичерпний опис властивостей, що сотні робіт, які з'явилися пізніше впродовж 12 років, не могли ні додати, ні змінити нічого істотного.

Однак сказане А. Йоффе не відповідає дійсності. Двом наступним статтям Рентгена передували дві статті Івана Пулюя, які відповідно датовані 13 лютого і 5 березня 1896 року І вони вийшли в дуже авторитетному європейському виданні «Повідомлення Віденської Імперської Академії Наук», де друкували свої праці Л. Больцман, М. Планк. Звичайно, проф В Рентген не міг не читати цього журналу.

15 лютого Іван Пулюй зробив доповідь на цю тему у великій аудиторії Німецької Вищої Технічної школи у Празі, демонструючи знімки, виконані за допомогою своїх рурок (зразка 80-років). Вони відрізнялися від знімків Рентгена високою якістю, були неперевершені за технікою виконання і саме вони наводилися в усіх журналах для ілюстрації застосування Х-променів у медицині. Пулюй зробив вперше знімок цілого людського скелета. У другій стати він наводив близько десяти досконалих знімків, присвяче них Х-променям, а в першій детально з'ясував механізм їх виникнення. Саме Пулюй виявив, що Х-промені викликають провідність газів, тобто їх йонізацію Цю властивість Рентген описав лише у другій статті, хоч А Йоффе стверджував, що цей результат належить В Рентгену.

Пулюй дослідив за допомогою своєї рурки також просторовий розподіл інтенсивності Х-променів. Подібні результати Рентген виклав лише в другій своїй статті. Що до механізму виникнення Х променів, то В. Рентґен ще протягом десяти років після відкриття електрона не вірив у його існування й тому не міг зрозуміти механізму утворення Х-променів. Якщо у першій своїй статті він писав, що промені відрізняються як від катодних, так і від інфрачервоних, видимих і ультрафіолетових (поздовжні коливання етеру), то в третій писав уже про близкість катодних та Х-променів. Цим навіть скористався Ленард у своїх претензіях на пріоритет у відкритті Х променів, який звинувачував Рентгена у плагіаті. Пулюй же зумів пояснити на атомно-молекулярному рівні процеси, що приводять до виникнення Х променів. Зрозуміло, що такого успіху він міг досягти завдяки своїм попереднім дослідженням катодних явищ І все ж, незважаючи на все це, Рентґен в 1901 році отримує першу у світі серед фізиків премію Нобеля.

Дивним залишається те, що В.Рентґен посилаючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів ніколи не зга дував Івана Пулюя з його руркою хоча цей вчений на той час був широковідомий серед дослідників. Професор Вісконсінської об серваторії США Фрост свідчить: «Коли я прочитав про відкриття Рентґена, то відразу продивився всі Круксові рурки і серед них знайшов таку, що виділяла значні Х-промені Детально оглянувши її я констатував, що це рурка конструкції Пулюя... Ця рурка виділяє сильні промені 3 нею я поводився дуже обережно, бо усвідомлював, що в ті часи ця рурка була однією з найкращих ламп в Америці Тепер вона зберігається в Дермонтському музеї, США».

Згодом А. Йоффе скаже «Рентген надавав значення лише фактам, а не їхньому поясненню». Тим часом, огляд робіт з фізики X-проміння робився в журналі «Ann der Physik und Chemie», що видавався Максом Планком та Густавом Гайнріхом Відеманом. Там зрештою і читаємо у четвертому числі з датою 15 березня (ред) 1896 року, що Д О Гольдгаммер з Казані дає коментар до природи Х проміння. Він порівняв результати Рентґенових аналіз з тими що провадилися з ультрафіолетовим світлом з дуже короткою довжиною хвилі. Його висновок стверджував «чудове і значною мірою цікаве явище, що його відкрив п. Рентген, узгоджується з таким твердженням Х-промені є поперечні коливання етеру, до вжина хвилі яких є багато коротша, ніж тих ультрафіолетових променів що до цього часу нам відомі.»

Отже невдала гіпотеза Рентгена стала разом з тим свідченням влади його теоретичного мислення, схильного до одностороннього емпіризму.

Активна громадська, публіцистична та перекладацька діяльність Івана Пулюя свідчить, що він був однією з найяскравіших постатей культурно-політичного життя України кінця XIX – початку XX століть. В цей час Австро-Угорщина надала більше свободи в національних питаннях, особливо українцям. Навчаючись у гімназії, Іван Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії та літератури піднесення національної свідомості народу. Ще навчаючись в університеті він пише українською мовою підручник геометрії, публікує статті на захист української мови, забороненої у Роси царським указом 1876 року. Під час першої світової війни вчений закликає уряд Японії дозволяти українським полоненим користуватися українським Псалтирем (на що висловив протест царський уряд). У 1867 році уже перебуваючи у Відні, Іван Пулюй організував культурно-пропагандистське товариство «Січ». У Празі Івана Пулюя пов'язу вала щира дружба з краянином Іваном Горбачевським їм ям якого пишаються український і чеський народи Іван Горбачевськии зробив цілу низку епохальних відкриттів XIX ст, зокрема він уперше у світовій науці розробив методи синтезу сечової кислоти із сечовини над чим уперто працювало багато вчених хеміків минулого сторіччя.

Саме разом з І. Горбачевським Іван Пулюй заснував студентське земляцтво «Українську Громаду». Обидва професори читали студентам-українцям лекції, заохочували до влаштування концертів та вистав. Для матеріальної підтримки незаможних студентів створили фонд допомоги який поповнювався завдяки й тому що вчені відмовлялися від своїх гонорарів за публікації та виклади. Фонд цей проіснував до 1939 року коли його зліквідували німці. Разом з іншими галицькими патріотами боровся за створення у Львові українського університету.

Останньою публікацією Івана Пулюя була книга німецькою мовою «Україна та її міжнародне політичне значення» (1915). У 1916 році він вийшов на пенсію. Помер вчений 31 січня 1918 року. Його поховали у Празі, на Мальвазінках, де через 27 років була похована і його дружина Катерина. Згідно з останнім бажанням небіжчика, його останки мають бути перевезені до Гримайлова і поховані біля могили батьків.

Кабінет Міністрів України прийняв спеціальну постанову про відзначення 150-річчя від дня народження Івана Пулюя. Програма урочистостей передбачає проведення міжнародної науково-освітньої конференції з Пулюєвими читаннями, організацію урочистого вечора пам'яті Івана Пулюя із запрошенням керівників держави, уряду, наукових та освітних установ, громадських організацій, представників інтелігенції та громадськості, випуск ювілейної марки та конверта, присвоєння одній з вулиць Києва імені Івана Пулюя, встановлення пам'ятника І.Пулюю в с.Гримайлові і пам'ятної дошки з барельєфом вченого на фасаді приміщення колишньої Тернопільської гімназії, проведення наукових, студентських конференцій, видання ювілейних наукових журналів та широке висвітлення у засобах масової інформації життя та діяльності Івана Пулюя.

Згадаймо також ще раз: професор заповів, щоб його поховали в Україні. Це було б справедливим щодо його пам'яті.

20 лютого 2015 року