Промова
академіка Української академії наук,
Почесного доктора (Doctor Honoris Causa) університету
Богдана Будзана

на засіданні Вченої ради Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя
(Тернопіль, 24 жовтня 2023 року)

Вельмишановний голово Вченої ради, пане ректоре Миколо Мирославовичу, поважні члени Вченої ради, шановні викладачі та студенти Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя.

Для мене велика честь бути сьогодні запрошеним на засідання Вченої Ради. Сердечно дякую вам, шановний Миколо Мирославовичу і всім, хто долучився до підготовки й прийняття важливого для мене рішення про присвоєння мені звання Почесного доктора (Doctor Honoris Causa) університету. Ця висока відзнака займає особливе місце серед інших важливих нагород у моїй професійній і громадській діяльності, бо знаменує результати моєї інтелектуальної і консультативної багаторічної співпраці з духовно близьким мені колективом ТНТУ.

Поділюсь своїми спостереженнями та роздумами щодо підготовки Університетами нового покоління фахівців в умовах турбулентних непередбачуваних змін у світовому соціумі.

Розпочну з того, що у житті кожної людини є святе відчуття родинності: рідна земля, рідний край, рідні батьки, і рідні діти. Для мене, Тернополянина від роду, Збаразького краянина, у цей перелік рідних понять давно додався Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя.

Близько 30 років співпрацюю з університетом, яка розпочалася ще тоді, коли професор Олег Шаблій очолював Тернопільську філію Львівської політехніки. Він попросив надати консультативну допомогу в розробці проєкту Стратегії університету, яка передбачала перетворення Тернопільського приладобудівного інституту в національний технічний університет. Спільно з кількома київськими вченими та з тодішніми проректорами інституту Петром Яснієм, Ігорем Луцівим, а також нинішнім проректором університету Степаном Дячуком були розроблені концепція і проєкт довгострокової стратегії розвитку вишу. Олег Миколайович презентував її на засіданні Вченої ради, під час якого вона була затверджена для виконання.

Яскравою подією для мене стала на запрошення Олега Шаблія участь у червні 1997 року в урочистостях з нагоди набуття нового статусу і присвоєння університету імені Івана Пулюя. Я мав честь разом з тодішнім міністром освіти і науки Михайлом Згуровським виступити на церемонії відкриття бюста Іванові Пулюю в холі університету, яку чудово модерував шановний професор Олег Герман.

Впродовж наступних років на пропозицію ректорів Олега Шаблія, а пізніше Петра Яснія, я мав нагоду виступати в університеті з лекціями, проводив майстер-класи зі студентами, робив презентації своїх книг на засіданнях Вченої ради з широкою участю викладачів і студентів вишу. Разом з професорами Олегом Шаблієм і Чеславом Пулькою ми виконали низку досліджень та побудову математичних моделей технологічних процесів в галузі зварювання. За результатами опублікували кілька наукових статей, захистили їх авторськими свідоцтвами та іноземними патентами.

Математичні моделі побудови технологічного процесу та обладнання для наплавки деталей машинобудування, створені Олегом Шаблієм, я використав у своїй кандидатській дисертації. Для Чеслава Пульки став науковим керівником його кандидатської дисертації, яку він захистив у моєму рідному Інституті електрозварювання імені Є.О. Патона.

Яскравою, була, і продовжується сьогодні, моя співпраця з професором університету Богданом Андрушківим. Він був науковим редактором моєї монографії «Менеджмент в Україні: Реалії і перспективи», а 2022 року опублікував у віснику університету рецензію на дві моїх нещодавніх книг. Користуючись нагодою висловлюю подяку Богданові Миколайовичу, також як президенту Академії соціального управління, та проректору з економічного розвитку Романові Шерстюку, за ініціативу висунути мене на присвоєння звання Почесного доктора університету.

Добру традицію нашої співпраці продовжив наступник ректора Олега Шаблія професор Петро Ясній. Він не раз запрошував мене на зустрічі зі студентами і членами Вченої ради. За його рекомендаціями, разом з проректором Романом Шерстюком у 2020 році я взяв участь у IV Форумі ректорів технічних університетів України і республіки Польща.

Після обрання ректором Миколи Митника, вважаю за честь бути й надалі в числі тих, хто в складних умовах жорстокої війни з ненависним ворогом та пандемії КОВІДУ допомагає зміцнювати і примножувати надбання його попередників. У недавній розмові з ректором я ще раз підтвердив готовність підставити йому своє плече у виконанні його важливої ректорської місії.

Поділюсь з вами кількома спостереженнями та роздумами щодо підготовки нового покоління фахівців в умовах глобалізації інтелектуального капіталу, коли знання генеруються у всіх куточках світу і переміщуються дуже швидко. Впевнений, що в цьому залі знаходяться мої колеги, які теж тримають руку на пульсі генерації та використання інтелектуального капіталу, адже за великим рахунком всі ми живемо і діємо у тому ж самому інформаційному полі.

Які ж ознаки має сьогоднішнє освітнє середовище, в якому вища школа готує майбутніх професіоналів, які відбудовуватимуть післявоєнну Україну.

У цій частині я використав матеріали зі збірника «ReinforceUA. Лекції воєнного часу від світових мислителів.» /Віталій Гайдук (голова редакційного колективу), Ірина Тихомирова, В’ячеслав Покотило, Олексій Виноградов, Наталія Головкіна, Оксана Кукуруза. Упорядник Олена Сипіта. — Видання Київ: Саміт-книга. – 416 с.

Як вважали древні філософи світ змінюється і ми змінюємось разом з ним. В недалекій перспективі, відповідно до оцінки Всесвітнього економічного Форуму, нас очікують нові ризики, обумовлені кліматичними, а також технологічними загрозами, включно з цифровою нерівністю, кібернебезпекою, падінням доходів населення, суттєвим погіршенням ситуації з психічним здоров’ям людей. Існують вагомі підстави вважати, що наступне десятиліття стане також часом особливо інтенсивних змін у розвитку людського капіталу. Всесвітній економічний форум прогнозує, що до 2030 року у світі доведеться перекваліфікувати більше мільярда людей, оскільки робочі місця трансформуються в результаті Четвертої та П'ятої, що вже йде за нею, промислової революції.

Якщо спроєктувати загальні ознаки світового масштабу на Україну, долучити наслідки нових спалахів пандемії Ковіду-19 та драматичну ситуацію в економіці і суспільстві, що викликана розпочатою в 2014 році війну Росії проти нашої країни, то ми побачимо багатогранну палітру ускладнених драматичних умов, у яких перебуває і бореться за своє майбутнє Україна.

У таких умовах виконує свою важливу місію загальна освіта та вища школа, зокрема, наш університет, у якому навчаються майбутні фахівці, щоби ставати здатними успішно діяти в цьому турбулентному середовищі, бути його творцями та кормчими.

Беззаперечно навчання в університеті має формувати у студентів високу мотивацію постійного оновлення і використання знань, розвивати вміння навчатися, з готовністю приймати нові корисні правила життя, бути готовими змінюватися.

Цей процес для кожної сучасної людини, а не тільки студентів, має бути неперервним і сконцентрованим на певну сферу діяльності. Згадаймо героя давньогрецької міфології Антея — сина бога морів Посейдона та Геї, богині землі. Свою силу він черпав від землі: поки тримався її, був непереможним. Геракл переміг Антея, піднявши його над головою, тобто відірвавши від землі — джерела його сили. З цього приводу відомий eкoнoмicт, фiлocoф та науковець Насім Талеб зауважує, що, подібно до Антея, знання теж не можна відокремлювати від землі. Адже більшість винаходів, які приписують тим чи іншим університетам, насправді були отримані шляхом спроб і помилок окремими особистостями, іншими словами, в контакті з землею, тобто з реальністю. Контакт із реальним світом – ось що робить знання (та й будь-що інше) цінним.

Оскільки наш університет навчає студентів для роботи в промисловій галузі, зверну увагу на очікувані зміни у сфері інформаційних технологій. У нових умовах Попит на працівників з низьким рівнем освіти і більш низькою кваліфікацією, буде очевидно знижуватися. Експерти закликають держави світу вже зараз перейнятися цим питанням і підготуватися до революційних змін, які вже, як цунамі, йдуть всією планетою.

*****

Щоби трошки зануритися у тренд цих карколомних змін, спочатку поділюся з вами прогнозами про вплив на життя людей сучасних новітніх технологій.

Недавно ознайомився з оіцнками та роздумами американського футуролога Мічіо Кайку, які він описав у публікації «Що чекає людство в майбутньому». Наведу стисло кілька «найгарячіших», на мій погляд, фрагментів із цієї публікації:

Мічіо Кайку (нар. 1947 р.) — американський науковець японського походження, фахівець у галузі теоретичної фізики та екології. Обіймає посаду професора теоретичної фізики у міському коледжі та університеті міста Нью-Йорк. Автор багатьох книг та науково-популярних статей.

Окрім футуристичних поглядів американського науковця Мічіо Кайку, вважаю необхідним звернути увагу на найближчі перспективи розвитку світу, про які йшлося під час 53-го Щорічного економічного форуму, який відбувався на початку 2023 року в швейцарському Давосі. (До речі, одним із ініціаторів започаткування цього форуму був наш краянин – українець, Почесний доктор ТНТУ імені Івана Пулюя Богдан Дмитрович Гаврилишин, з яким я мав можливість плідно співпрацювати впродовж п’ятнацяти років.)

У підсумках цього форуму зазначено, що технологічні зміни можуть створити спільне процвітання та розумні рішення для найбільших світових проблем. У той же час його експоненційний темп ризикує перевантажити наявні установи, залишаючи нас підданими неконтрольованих ризиків. Геополітичні кризи, зростаюча поляризація та загрозлива кліматична криза посилюють цю небезпеку.

Існує нагальна потреба, як це відображено у матеріалах Давоського форуму, в тому, щоб лідери скористалися можливістю направити технології на позитивні цілі.

Ось п’ять подій, до яких нам варто бути готовими в найближчому майбутньому:

Висловлю додатково кілька міркувань про використання Chat GPT. Щоби не відставати від прогресу у використанні штучного інтелекту, мільйони людей уже встановили у своїх персональних гаджетах (ноутбуках) Chat GPT. Це чат-бот зі штучним інтелектом, прототип якого випустили в листопаді 2022 року. Він може працювати з текстом, програмним кодом, формулами та числами – генерувати все, що йому зададуть. Тобто це наче віртуальний помічник, якого ви можете попросити, наприклад, написати промову для церемонії «Оскар», або написати дипломний проєкт чи дисертацію. І він це зробить.

ChatGPT отримав безліч схвальних відгуків. Наприклад, одна з авторок британської газети Guardian зазначила, що цей чат-бот згенерував текст, дуже схожий до створеного людиною. Українці офіційно отримали доступ до сервісу генерації зображень DALEE-2 та ChatGPT 18 лютого 2023 р.. На той момент чат-бот від Open AI працював вже майже три місяці й набрав понад 100 млн користувачів зі всього світу.

Навколо ChatGPT виник сильний ажіотаж, певна лихоманка. Адже люди різних професій поставили собі запитання: «А чи зможе цей чат-бот замінити мене в найближчому майбутньому?» І це небезпідставні побоювання, адже ChatGPT отримав безліч схвальних відгуків.

Про це в інтерв’ю Укрінформу недавно повідомив віцепрем’єр-міністр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій – міністр цифрової трансформації Михайло Федоров: «Наші діти повинні мати добрі знання про штучний інтелект. Ми внесемо відповідні зміни в шкільну програму. Це невід’ємна частина сучасних інноваційних навичок, що допоможуть їм у майбутньому... ШІ — це безповоротний тренд, який краще очолити, тож, потрібно вчити дітей користуватися ним з початкової школи, адже це може допомогти в майбутньому навчанні та житті загалом. Його можна боятися чи ігнорувати або проаналізувати його сутність та використовувати для покращення власного життя. Доки розвиток цього сегменту лише набирає оберту, є можливість завчасно вивчити технології OpenAI, Google, Microsoft та інші. ШІ буде впливати на ринок праці, і до цього варто бути готовим».

А тепер уявімо собі, що після впровадження таких інноваційних звичок у навчальний процес у середній школі, до університету вступатимуть випускники з абсолютно іншим від сучасного типу абітурієнта способом мислення, підвищеної мотивації до навчання та зростання вимог до своїх викладачів.

Шановні учасники засідання, я думаю, що нам пощастило жити в найвизначніші десятиліття для багатьох із нас. Ми пам’ятаємо, який світ був, і замислюємось про те, яким він буде в майбутньому. Слід взяти до особливої уваги, що новий світ на базі цифрових технологій, на думку багатьох світових футурологів, також змінить особистість людини, оскільки Індустрія 4.0 закладає нові принципи в етику й естетику. Людина зможе підлаштовувати під себе товари й послуги, а також створювати тяглість світу, що подобається конкретно їй. У міру занурення людини в цифрове середовище її індивідуальна поведінка ставатиме більш оцифрованою. Це й спровокує відчуження внутрішнього світу людини від неї самої, відсутність свободи призупинить формування людської особистості, перекреслить сегрегацію людей, засновану на їхній ідентичності і, як наслідок, скасує поляризацію людських спільнот. Це може породжувати страждання від непотрібності, яке болісно зачіпає людське его, травмує свідомість і дестабілізує почуття цінності життя. Що краще ми починаємо розуміти біохімічні механізми, що лежать в основі людських емоцій, бажань і вибору, то ліпшими можуть ставати комп’ютери i в аналізі людської поведінки, в передбаченні людських рішень і заміні людей-водіїв, банкірів і правників. І всі ці особливості сучасний університет має враховувати у своїй діяльності, іншої дороги, щоби бути в тренді усіх цих змін, просто не існує.

Звичайно, для України на першому місці стоїть питання закінчення війни й закінчення її перемогою над ворогом. На другому — екологічна безпека від радіаційного забруднення, техногенні катастрофи тощо. Ми вже маємо екокатастрофу — підрив Каховської ГЕС і ще багато довготермінових негативних екологічних наслідків війни, таких, як: проблема вироблення електроенергії, розмінування тисяч квадратних кілометрів території країни тощо. Досвід країн, які опинялися у схожих ситуаціях, показує, що відновлення таких територій та забезпечення стійкого постачання енергії, буде не тільки дорогим, але й дуже тривалим.

Всіх нас хвилює повоєнне відновлення — після перемоги буде мати місце унікальна ситуація, бо, можна сказати, країну потрібно побудувати наново. І саме українці повинні визначити, яку хочемо мати школу, університет, лікарню, житло, нарешті, підприємства і агрофірми в нових умовах.

Доведеться встановлювати нові відповідні стандарти, змінювати будівничі норми і правила. Вже сьогодні розпочиається діалог про створення суспільного договору, без якого неможливий новий проєкт майбутньої України, і вища школа, разом з іншими інституціями країни, стає однією із найважливіших рушійних сил на цьому шляху в майбутнє.

На дододаток до тих процесів, що уже відбуваються у ВИЩІЙ ШКОЛІ, висловлю у ще кількох тезах міркування (без претензії на їх оригінальність чи повноту) про те, яким мрію бачите університет майбутнього. Впевнений, що багато того, про що буду з вами ділитися, вже відбувається у нашому виші.

Хочу запропонувати вашій увазі розглянути моє бачення Університету майбутнього, як важливого суб'єкта і могутньго інтелектуальнго ресурсу соціальної інфрастуктури, що постійно тримає руку на пульсі змін світового середовища. У своїй діяльності такий навчальний заклад вищої школи враховуватиме вплив на процес навчання таких факторів, як політико-соціальні, економічні, технологічні та фактор змін структури і міграції людських ресурсів. Він зможе імплементувати у свою діяльність підходи, генеровані змінами в умовах Четвертої та її переходу в П'яту індустріальну революцію.

1. Важливим і основним рушієм прогресивних змін у навчальному процесі залишається професорсько-викладацький склад вишу, його постійне якісне і кількісне оновлення, щоби кожен, хто виходить за кафедру, був однозначно готовим навчати своїх студентів не стільки свого минулого, як їхнього майбутнього. Університет дбає про регулярну об'єктивну оцінку та створює умови для постійного підвищення компетенції професорсько-викладацького складу. Професор, доцент та викладач є партнерами свого студента, а не тільки менторами: вони не тільки навчають (і, не дай, Боже, повчають) його, але й навчаються в нього. Як колись зауважив Іван Франко, стараються «завжди бути учнем». Адже вчитель, який готовий навчатися, вражає і викликає довіру у своїх учнів. Ці ключові особистості в навчальному процесі мають працювати в парі, як майстер і учень, а процес обміну знаннями та досвідом має бути двостороннім: як взаємовчення між викладачами і студентами на основі поваги й довіри. Не можу не згадати тут настанову ліванського мислителя Халіля Джебрана, який зауважив: «Учитель, який прогулюється у затінку храму в оточенні учнів, дарує їм не мудрість свою, а тільки віру і здатність любити. Якщо він справді мудрий, він не запросить вас у дім своєї мудрості, а лиш підведе вас до порогу вашого власного розуму».

На підтвердження важливості такого висновку наведу історію із життя професора Люблінського Католицького університету Кароля Войтили — майбутнього Папи римського Павла Івана ІІ, яка є яскравим прикладом стосунків між професором і студентом. Я знайшов її у спогадах єпископа Адама Дичковського, який згадував про те, що професор Войтила вважався чудовим лектором, хоча його лекції часом були важкими для розуміння студентами. Студенти мали до нього доступ, навіть коли він став єпископом і кардиналом. Єпископ Дичковський згадує:

«Як і сьогодні, не всі тогочасні студенти регулярно відвідували заняття. Один студент, що не був на жодній лекції, прийшов складати іспит у проф. Войтили. Тоді сталася незвичайна ситуація, яка прокотилася луною в Люблінському університеті. Студент не був на жодній лекції, тому взагалі не знав Войтилу. Він прийшов, заглянув у авдиторію, побачив, що там порожньо, сів на лавку під дверима. Прийшов кардинал у чорній сутані без будь-яких знаків, він заглянув у авдиторію, також побачив, що нікого нема, і також сів на лавку біля студента. І кардинал першим зрозумів, що це, мабуть, той самий студент, і першим запитав: «Що, іспит?
– Ну, ось-ось має початися іспит, а цей Войтила запізнюється.
– Ну, я теж займаюсь етикою, може, щось обговоримо? Ти готовий?
– Я підготувався, але в мене є два питання, я боюся, що якщо він їх зачепить, то я не справлюся.
– Ну, то обговорімо.
Вони почали сперечатись, і за деякий час студент із вдячністю каже: «Шановний, а ви в цьому петраєте!»
Дискусія тривала ще якийсь час, потім кардинал каже: „Ну, давай мені залікову.
– А навіщо?
– Я поставлю оцінку.
– Це, мабуть, Войтила має зробити.
– Я і є Войтила.
Студент підскочив на рівні ноги, почав пояснювати, виправдовуватись, і кардинал поставив йому +4».

Цей приклад стосунків професора зі студентами, на мій погляд, слугує всім, хто причетний сіяти розумне, добре і вічне в молоді студентські душі. Логічним продовженням цієї думки є чудовий вислів: «Той вчитель, що живе так, як навчає».

2. У процес навчання, особливо для університетів з технічним напрямом підготовки студентів, буде органічно імплементовано засвоєння студентами важливих «м’яких» майстерностей, таких, як: лідерство, комунікація, ораторське мистецтво, вміння вести переговори, ділова етика та емоційний інтелект. Для цього в програму навчання – безпосердньо (чи наскрізно – через інші, затверджені міністерством дисципліни), включатимуться такі предмети, як: філософія, практична психологія, антропологія, людинознавство та етика.

3. Університет постійно розвиватиме та зміцнюватиме партнерські довоготермінові стосунки і взаємовигідну співпрацю зі спорідненими за профілем найкращими навчальними закладами світу, проводитиме спільні наукові дослідження, практикуватиме цілеспрямований проєктний підхід до міжвузівського обміну студентами, братиме активну участь у міжнародних конференціях, конкурсах та виставках.

4. Університет постійно підсилюватиме й оновлюватиме матерально-технічну базу, а також забезпечуватиме науково-дослідницьку діяльність найновішими зразками обладнання та матеріалів, в тому числі, за рахунок спонсорських та благодійних внесків зацікавлених стейкхолдерів.

5. У взаємодії з іншими вишами університет підсилить свій вплив на діяльність міністерства освіти і науки для підвищення прав автономного статусу, спираючись на виклики часу та відповідну підтримку замовників освітніх послуг та структур громадянського суспільста.

6. Університет створюватиме довірчі і взаємовигідні стосунки з щироким колом своїх стейкхолдерів, особливо з бізнес-компаніями, в яких працюють його випускники. Також стимулюватиме студентів старших курсів до виконання цільових проєктів на замовлення бізнесу, запрошуючи в якості лекторів топ-менеджерів для виступів в авдиторіях тощо.

7. Відповідаючи своїй назві «університет», навчальний заклад, здійснюватиме свою діяльність таким чином, щоби з нього виходили дійсно «універсали». Університет також бере на себе важливу роль — допомагати студенту вчасно й точно вибрати те, в чому він буде професіоналом, і сконцентруватися на поглибленні знань та надбанні досвіду, власне, у цій своїй професійній сфері, наслідуючи відому формулу: знати все про небагато чого, і небагато чого про все інше. Тому, вступаючи на посаду, на питання: що ти вмієш, випускник вишу відповідатиме не тільки демонстрацією свого диплома бакалавра чи магістра, а й надбаними у виші знаннями і майстерностями, відповідаючи: це я знаю, вмію, можу, хочу, зроблю і ви, мій роботодавцю, будете задоволені результатом.

8. Ще одна ознака університету майбутнього — розвиток у студента навички «навчитися вчитися». Не буду заглиблюватися у те, як це зробити в процесі навчання, але зазначу, що ця навичка допомагає людині швидко оволодівати новими знаннями і майстерностями, розуміти сутність розвитку і бути готовими до подальшого самовдосконалення. Вона стає фундаментом для професійного зростання, допомагає пристосовуватися до змін, розширювати кругозір і ставати більш компетентними та ефективними у своїй обраній сфері.

Впевнений, шановні колеги, що ви візьмете до уваги та критично розглянете вимріяні мною ознаки Університету майбунього та доповните їх своїми міркуваннями.

На завершення, шановні колеги, дозволю собі привернути вашу увагу невеличкою філософською притчею про учителя і учня.

Вихід із лабіринту

Учитель привів свого учня в розташований коло підніжжя гори парк. У ньому був складний лабіринт із дуже високими і гладкими стінами. Даху в лабіринті не було, в його переходи заглядало сонце. Учитель підвів учня до входу в лабіринт і звелів йому шукати з нього вихід. Учень проблукав у лабіринті весь день і всю ніч, але раз у раз незмінно заходив у глухий кут. Зневірившись і не зумівши дістатися назовні, він упав на землю і, стомлений, заснув.

Невдовзі юнак відчув, як хтось термосить його за плече, і розплющив очі. Над ним стояв учитель.

— Іди за мною, — сказав він.

Знітившись, що не виконав завдання, учень рушив за ним. Вийшовши з лабіринту, учитель почав сходити на гору. Зійшовши на вершину, він звелів учню:

— Подивися вниз!

З місця, на якому вони стояли, лабіринт було видно як на долоні.

— Дивлячись звідси, ти зможеш відшукати шлях, що веде до виходу з лабіринту? — спитав учитель.

— Це нескладно, — сказав учень. — Потрібно тільки уважно придивитися.

— Знайди вихід і гарненько запам'ятай, — наказав учитель.

Згодом вони спустилися з гори, учень увійшов до лабіринту і впевнено пройшов по ньому, жодного разу не заблукавши.

— Урок, який ти отримав сьогодні, стосується одного з головних секретів Мистецтва Життя, — зустрівши учня біля виходу, сказав учитель.

— Щодалі ти відсторонюєшся від ситуації, що вище над нею піднімаєшся, що більшу поверхню охоплює твій погляд, то простіше знайти правильне рішення».

Я мрію, щоби наші університети навчали майбутніх лауреатів Нобелівської премії, видатних науковців, масштабу і калібру таких наших співвітчизників як Іван Пулюй (з Гримайлова), Олександр Смакула (з Добриводів), Ігор Сікорський (з Києва), Володимр Джус (з Черниховець), Нобелівський лавреат 2007 року Євген- Зенон Стахів (зі Львова), Михайло Яримович (з Тернопільським корінням), який 13 жовтня відзначив своє 90-річчя, та багато інших великих українців, які зробили революційні внески у розвиток світової науки і практики.

На завершення ще раз дякую ректору Миколі Мирославовичу за честь бути тут, на рідній Тернопільській землі, спілкуватися з учасниками засідання Вченої ради, близького і рідного мені, Пулюєвого університету, поділитися своїми роздумами про Університет Майбутнього. Після обрання ректором Миколи Митника вважаю за честь бути й надалі в числі тих, хто допомагає розвитку університету та виконанні його важливої ректорської місії.

Бажаю всім нам твердої волі, стійкості та наснаги до нових життєвих і професійних звершень у виконанні великої відповідальної ролі: навчати та розвивати нові покоління професіоналів, з якими поборемо заклятого агресора і разом долучимось до відбудови нової вільної, демократичної європейської України.

Дякую за увагу!

1 листопада 2023 року